МЕДИЧНА ХІМІЯ як наука зародилася наприкінці ХІХ та по-справжньому сформувалася у другій половині ХХ ст. На цей час у світі вже було синтезовано велику кількість лікарських речовин, які переважно були отримані шляхом емпіричного пошуку, так званим методом спроб та помилок. З часом досягнення в галузі органічної хімії, біологічної хімії, фармакології й терапії дозволили вченим виявити певний зв’язок між фізико-хімічними властивостями речовини і характером їх взаємодії з рецепторами та біохімічними системами живих організмів. Важливими віхами на цьому шляху стали такі наукові відкриття, як теорія П. Ерліха щодо рецепторного механізму дії ЛП, доведення хімічної природи передачі нервових збуджень, дослідження метаболізму лікарських речовин тощо. Запровадження нових інструментальних методів дослідження структури та властивостей речовин, а також комп’ютерних технологій дозволило хімікам проводити розрахунки окремих параметрів молекул — геометрії та конформації, енергії молекулярних орбіталей, дипольного моменту та ін. Усе це послужило методологічною основою для впровадження раціональних підходів до спрямованого пошуку БАР («Drug design»).
Саме «Drug design» і є основною складовою дисципліни М.х. у навчальних програмах багатьох закладів Західної Європи та США. Такий самий підхід до викладання курсу М.х. застосовують на деяких хімічних факультетах класичних університетів України, де готують хіміків-синтетиків у галузі пошуку та створення нових лікарських субстанцій синтетичного походження. Разом з цим існують приклади, коли зміст дисципліни М.х. відрізняється від наведеного вище. Але загальним є те, що в усіх випадках М.х. є дисципліною, яка інтегрує хімічні та біологічні знання, необхідні для створення та розуміння механізму дії ЛП.
У комплексі дисциплін, що формують фахівця за спеціальністю «Клінічна фармація», М.х. посідає важливе місце. Вона дає студентам знання з фізичних, хімічних та фізико-хімічних властивостей лікарських речовин, вивчає механізм дії ліків на молекулярному рівні та шляхи їх біотрансформації в організмі людини; розглядає зв’язок між структурою та біологічною активністю лікарської речовини, а також основні принципи сучасного підходу до створення нових АФІ та ЛП.
Навчальна програма з М.х. при підготовці клінічного провізора базується на знанні комплексу таких дисциплін, як неорганічна, органічна, аналітична, фізколоїдна та біологічна хімія, мікробіологія, фармакогнозія, фармакологія та ін. У свою чергу, знання, які дає М.х., необхідні для оволодіння іншими суміжними дисциплінами. Напр., це стосується технологічних аспектів розроблення комбінованих ЛП, цілеспрямований транспорт яких до певних біологічних мішеней залежить від раціонального підбору комплексу діючих та допоміжних речовин. Розуміння процесів метаболічних перетворень лікарських речовин у організмі та вміння визначати ці метаболіти в біологічних середовищах дозволяють призначати оптимальну фармакотерапію, а також вживати при необхідності заходів щодо застосування антидотів.
Граник В.Г. Основы медицинской химии. — М., 2001; Block J.H., Beale J.M. Organic medicinal and pharmactutical chemistry. — 11 th ed. — Lippincott Williams & Wilkins, 2004.